Гаррі Поттер і напівкровний принц

крижану морську воду, що заповнювала розколину в скелі.

— Усе буде добре, пане директоре, — знову й знову примовляв Гаррі, стривожений

Дамблдоровою мовчанкою ще більше, ніж його ослаблим голосом. — Уже недалечко. .. я зможу

явити нас обох назад... не хвилюйтеся...

— Я й не хвилююся, Гаррі, — незважаючи на крижану воду, трохи впевненіше промовив

Дамблдор. — Я ж з тобою.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ —

Пронизана блискавкою вежа

Коли вони випливли під зоряне небо, Гаррі висадив Дамблдора на найближчий валун, а

тоді поставив його на ноги. Мокрий і тремтячий, згинаючись під Дамблдоровою вагою, Гаррі,

як ніколи в житті, зосередився на місці їхнього призначення — Гоґсміді. Заплющив очі, з усієї

сили вчепився в Дамблдорову руку, а тоді ступив крок і відчув, як його жахливо стисло зусібіч.

Він зрозумів, що все вдалося, ще не розплющивши очей: зник запах солі й морський бриз.

Вони з Дамблдором стояли в темряві, тремтячи й стікаючи водою, посеред Високої вулиці в

Гоґсміді. На якусь жахливу мить Гаррі уявилося, що з-поза крамничок до них підкрадаються

нові інферії, але він кліпнув і побачив, що ніде нічого не ворушиться; усе застигло в цілковитій

темряві, яку трохи розсіювали кілька вуличних ліхтарів та вікна верхніх поверхів.

— Нам усе вдалося, пане професоре! — через силу прошепотів Гаррі; він раптом відчув

пекучий біль у грудях. — Вдалося! Ми здобули горокракс!

Дамблдор біля нього похитнувся. Спочатку Гаррі було подумав, що Дамблдор не