Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дамблдор знову стояв на ногах — блідий, як і ті інферії, що його оточували, але вищий за

них усіх, і в очах його палав вогонь; його чарівна паличка стриміла, наче смолоскип, з її кінчика

вивергалося полум’я, що, наче широченний аркан, оповивало всіх теплом.

Інферії натикалися одне на одного, намагаючись наосліп вивільнитися з вогню, що обклав

їх зусібіч...

Дамблдор підчепив з дна кам’яної чаші медальйон і заховав собі в мантію. Мовчки показав

Гаррі, щоб той підійшов ближче. Ошалілі від полум’я інферії, здається, не усвідомлювали, що

вислизає їхня здобич, а Дамблдор вів Гаррі назад до човна, і вогняне кільце рухалося разом з

ними, огортаючи їх, а збиті з пантелику інферії супроводжували їх аж до води, радо

занурюючись назад у її темні глибини.

Гаррі, що трусився з голови до ніг, на якусь мить було подумав, що Дамблдор не зможе

залізти в човник, намагаючись це зробити, директор захитався; здається, всю свою силу він

витрачав на те, щоб навколо них палахкотіло кільце захисного вогню. Гаррі підхопив його й

допоміг сісти. Щойно вони втислися в човник, як той почав рухатися по темній воді від

острівця, оточеного вогняним кільцем, а інферії, що ними озеро аж кишіло, здається, вже не

наважувалися виринати на поверхню.

— Пане директоре, — важко дихаючи, почав виправдовуватися Гаррі, — я забув... про

вогонь... вони насувалися на мене, і я запанікував...

— Цілком зрозуміло, — пробурмотів Дамблдор. Гаррі занепокоївся, почувши, як ослаб

директорів голос.