Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай

болю...

— Нате, випийте, випийте, вам стане краще, — у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову

йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.

Аж ось він упав долілиць, кричучи й б’ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював

дев’ятий келих.

— Прошу, прошу, прошу, ні... тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно...

— Просто випийте, пане професоре, просто випийте...

Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але щойно допив, як знову заволав,

немовби його нутрощі горіли вогнем...

— Годі вже, будь ласка, годі...

Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.

— Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте...

Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову випив келих; Гаррі вкотре зачерпнув,

і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:

— Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!

— Випийте, пане професоре, випийте... Дамблдор випив і відразу заголосив:

— УБИЙ МЕНЕ!

— Нате... це допоможе! — мало не задихнувся Гаррі. — Випийте ще... зараз усе

закінчиться... все закінчиться!