Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дамблдор пожадливо припав до келиха, випив його до останньої краплини, а тоді

нестямно захрипів і долілиць повалився на землю.

— Ні! — крикнув Гаррі, що збирався вже знову наповнювати келих, але впустив посудину

в чашу, кинувся до Дамблдора й перевернув його на спину; Дамблдорові окуляри збилися набік,

рот був роззявлений, а очі заплющені. — Ні, — почав трясти його Гаррі, — ні, ви не вмерли, ви

ж казали, що це не отрута, отямтеся, отямтеся... Ренервате! — вигукнув він, скеровуючи

чарівну паличку на Дамблдорові груди; спалахнуло червоне сяйво, але нічого не сталося. —

Ренервате... пане директоре... благаю...

Дамблдорові вії здригнулися; серце в Гаррі ледь не вискочило з грудей.

— Пане директоре, ви?..

— Води, — прохрипів Дамблдор.

— Води, — задихано повторив Гаррі, —...зараз...

Він зірвався на ноги, схопив келиха, що лежав у чаші, і майже не звернув уваги на золотий

медальйон, що лежав на дні.

— Аґваменті! — крикнув він, тицьнувши в келих чарівною паличкою.

Келих наповнився прозорою водою; Гаррі впав навколішки біля Дамблдора, підняв йому

голову й підставив келих до вуст... але той був порожній. Дамблдор захрипів і почав задихатися.

— Але ж тут була... стривайте... Аґваменті! — знову вигукнув Гаррі, націлившись

чарівною паличкою на келих. І знову на якусь секунду в ньому блиснула чистісінька вода, але

щойно келих наблизився до Дамблдорових вуст, як вона миттю зникла.