Гаррі Поттер і напівкровний принц

—Хоч мені краще було б на мітлі.

Дамблдор усміхнувся, поправив комір дорожньої мантії і показав:

— Сюди.

Швидким кроком він подався повз порожній трактир та будиночки. Годинник на церковці

неподалік показував, що наближається північ.

— А скажи мені, Гаррі, — спитав Дамблдор. — Твій шрам... чи він тобі болів хоч трохи?

Гаррі механічно підніс руку до лоба й потер свій шрам-блискавку.

— Ні, — відповів він, — і це мене дивує. Я думав, що він постійно пектиме, якщо

Волдемортова могутність буде зростати.

Гаррі глянув на Дамблдора й побачив, що той відповіддю задоволений.

— А от я думав, що буде якраз навпаки, — пояснив Дамблдор. — Лорд Волдеморт нарешті

усвідомив, що ти маєш небезпечний доступ до його думок і відчуттів. Схоже, він застосував

проти тебе блокологію.

— Я не шкодую, — зізнався Гаррі, котрий аж ніяк не сумував ні за тривожними снами, ні

за несподіваними проникненнями у Волдемортову свідомість.

Вони завернули за ріг, проминули телефонну будку та автобусну зупинку з дашком. Гаррі

знову скосив очі на Дамблдора.

— Пане професоре?

— Що, Гаррі?

— Е-е... а де це ми зараз?