Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Усе гаразд, пане професоре, — примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла. — Усе гаразд, я

тут...

— Припини це, припини, — стогнав Дамблдор.

— Так... так, зараз усе припиниться, — збрехав Гаррі і перехилив келих у роззявлений

Дамблдорів рот.

Дамблдор закричав; його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною

чорною водою.

— Ні, ні, ні... не треба... я не можу... не можу, не силуй мене, не хочу...

— Усе гаразд, пане професоре, усе добре! — примовляв Гаррі, а руки в нього так тремтіли,

що він ледве зміг зачерпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. — Нічого з вами не

діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє... випийте ще, нате,

випийте...

І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту, але, вихиливши

келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.

— Я сам винен, я сам винен, — ридав він, — перестань, припини це все, я знаю, що я

помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи...

— Випийте, пане професоре, і все припиниться, — сказав Гаррі надтріснутим голосом,

перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.

Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою,

мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й застогнав: