Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Тоді, — Дамблдор знову підтяг рукав і підняв порожній келих, — виконуй мій наказ.

— Давайте я вип’ю замість вас, — у розпачі запропонував Гаррі.

— Я набагато старший, набагато розумніший і набагато менше цінний, — відказав

Дамблдор. — Питаю востаннє, Гаррі, ти даєш мені слово, що зробиш усе можливе, аби

примусити мене випити це до дна?

— А чи можна...

— Даєш чи ні?

— Але...

— Твоє слово, Гаррі

— Я...так, але...

Перш ніж Гаррі встиг заперечити, Дамблдор занурив кришталевого келиха в рідину. Якусь

частку секунди Гаррі ще сподівався, що директор не зможе торкнутися келихом рідини, проте

кришталь миттєво пронизав її поверхню; коли келих заповнився по вінця, Дамблдор підніс його

до вуст.

— За твоє здоров’я, Гаррі. І він осушив келих. Гаррі перелякано дивився на нього, так

міцно вчепившись за край чаші, що аж пальці заніміли.

— Пане професоре? — стурбовано запитав він, коли Дамблдор поставив порожній келих.

— Як ви почуваєтесь?

Дамблдор із заплющеними очима захитав головою. Гаррі не знав, чи страждає директор

від болю. Дамблдор ще раз наосліп зачерпнув келихом з чаші і знову випив.