Гаррі Поттер і напівкровний принц

роки.

— Ага, — люб’язно погодився Дамблдор, — просто в чаклунському світі повноліття

настає в сімнадцять років.

Дядько Вернон пробурмотів “безглуздя”, та Дамблдор не звернув на нього уваги.

— Так от, як ви вже знаєте, в країну повернувся чаклун, якого звуть Лорд Волдеморт.

Чаклунська спільнота перебуває зараз у стані відкритої війни. Гаррі, якого Лорд Волдеморт уже

кілька разів намагався вбити, загрожує небезпека ще більша, ніж тоді, коли я п’ятнадцять років

тому залишив його на вашому порозі з листом, у якому повідомив про вбивство його батьків і

висловив надію, що ви дбатимете про нього, як про власну дитину.

Дамблдор зробив паузу, і хоч голос його залишався тихим і спокійним, а сам він ніяк не

виказував свого гніву, та все ж Гаррі відчув холод, що струменів від нього, й помітив, що Дурслі

тісніше попритискалися одне до одного.

— Ви не зробили так, як я просив. Ви не ставилися до Гаррі як до сина. Він не мав од вас

нічого, крім зневаги, а незрідка й жорстокості. Єдина втіха — що він бодай уник тієї жахливої

шкоди, якої ви завдали оцьому нещасному хлопцеві, що сидить між вами.

Тітка Петунія й дядько Вернон інстинктивно роззирнулися навколо, наче сподівалися

побачити, що стискають між собою когось іншого, а не Дадлі.

— Ми... погано поводилися з Дадіком? Та ви що?! — розлючено почав дядько Вернон, але

Дамблдор підняв пальця, вимагаючи тиші, і тиша запала так різко, ніби дядькові Вернону

відібрало мову.