Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Не думаю, Гаррі, що він тебе врахував. Ти ще неповнолітній і не маєш відповідної

кваліфікації. Волдеморт і припустити не міг, що сюди потрапить шістнадцятирічний підліток:

малоймовірно, щоб на тлі моїх магічних сил були помічені й твої.

Не можна сказати, що ці слова піднесли Гаррі дух; мабуть, Дамблдор це зрозумів, бо

відразу додав:

— Волдемортова помилка, Гаррі, Волдемортова помилка. .. з віком усі стають дурні й

забудькуваті, недооцінюючи юність... ну от, тепер ти підеш перший, але дивись, не торкайся

води.

Дамблдор ступив крок убік, і Гаррі обережно заліз у човен. Дамблдор теж зайшов і кинув

скручений ланцюг на дно. Вони ледве втислися вдвох; Гаррі не міг зручно вмоститися — коліна

стирчали над облавками човна, який одразу поплив. Не чути було ані звуку, крім шовковистого

шелестіння човна, що розсікав носом воду; він рухався без їхньої допомоги, наче невидимий

канат підтягував його до світла в центрі озера. Незабаром вони вже не бачили стін печери;

здавалося, ніби пливуть десь у морі, що не мало хвиль.

Гаррі глянув униз і побачив, як у чорній воді іскриться й мерехтить відблиск його чарівної

палички. Човен залишав на скляній поверхні слід, що нагадував тріщинки на темному

дзеркалі...

І тут Гаррі побачив щось мармурово-біле, що линуло на глибині кількох сантиметрів під

поверхнею.

— Пане професоре! — вигукнув він, і його переляканий голос розкотився відлунням