Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Пане директоре, ви думаєте, що горокракс там?

— О, так. — Дамблдор уважніше придивився до чаші. Гаррі побачив у зеленій рідині

перевернуте відображення його обличчя. — Але як до нього добутися? У цю рідину не можна

проникнути рукою, її не можна “щезнути”, розділити, зачерпнути або відлити, а також не можна

трансфігурувати, зачаклувати чи будь-яким іншим чином примусити її змінитися.

Дамблдор автоматично підняв чарівну паличку, крутнув нею в повітрі й упіймав

кришталевий келих, витворений з нічого.

— Я з цього можу зробити єдиний висновок — цю рідину треба випити.

— Що? — очманів Гаррі. — Ні!

— Думаю, що так: тільки випивши її, я зможу спорожнити чашу й побачити, що там на

дні.

— А що, як... що, як це вас уб’є?

— Та я не думаю, що воно аж так подіє, — безтурботно сказав Дамблдор. — Лорд

Волдеморт навряд чи хотів убивати тих, хто досягне цього острова.

Гаррі не вірив власним вухам. Це що, чергове підтвердження божевільного Дамблдорового

прагнення бачити в усіх щось позитивне?

— Пане директоре, — якомога розважливіше мовив Гаррі, — це ж Волдеморт...

— Вибач, Гаррі; я мав би сказати, що він навряд чи хотів би негайно вбивати тих, хто

добереться до цього острова, — виправився Дамблдор. — Він волів би залишати їх живими, аж

доки з’ясується, як саме вони зуміли подолати стільки його перешкод, і, що найважливіше, чому