Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі не розумів, що мав на увазі Дамблдор; ця ділянка темного узбережжя здавалася йому

такою самісінькою, як і всі інші, але Дамблдор начебто помітив там щось особливе. Цього разу

він обмацував пальцями не кам’яну стіну, а просто повітря, ніби сподівався знайти й схопити

щось невидиме.

— Ого, — радісно вигукнув Дамблдор за кілька секунд. Його долоня стисла в повітрі щось

невидиме для Гаррі. Дамблдор підступив до води; Гаррі нервово спостерігав, як носаки

Дамблдорових черевиків з пряжками звисали з самого краю кам’яного виступу. Стискаючи в

повітрі долоню, Дамблдор другою рукою підніс чарівну паличку і вдарив її кінчиком себе по

кулаці.

Миттю просто з повітря виник товстелезний позеленілий мідний ланцюг, що тягнувся з

глибини озера прямо до стиснутої Дамблдорової долоні. Дамблдор ударив по ланцюзі, і той

почав по-зміїному прослизати крізь його кулак, падаючи кільцями на землю з брязкотом, що

відлунював від кам’яних стін, і підтягуючи щось з глибин чорної води. Гаррі аж зойкнув, коли

поверхню розрізав примарний ніс малесенького й зеленого, як і сам ланцюг, човника. Човник

гладенько, майже не залишаючи хвиль, підпливав до того місця на березі, де стояли Гаррі й

Дамблдор.

— А як ви знали, що він там був? — здивувався Гаррі.

— Чари ніколи не зникають безслідно, — пояснив Дамблдор, коли човник легенько

стукнувся об берег, — і ці сліди бувають часом дуже виразні. Я ж був у Тома Редла вчителем.

Мені знайомий його стиль.