Гаррі Поттер і напівкровний принц

з’ясувати, що на нас чекає.

— Але ж ми не знаємо, що то була за почвара, — вимовив Гаррі, дивлячись на лиховісно

гладесеньку воду.

— Тобто, що то були за почвари, — уточнив Дамблдор. — Дуже сумніваюся, що вона тут

одна. То що, йдемо далі?

— Пане професоре?

— Що, Гаррі?

— Як ви гадаєте, нам доведеться заходити в озеро?

— В оце озеро? Хіба що нам дуже не пощастить.

— А ви не думаєте, що горокракс на дні?

— Та ні... я думаю, що горокракс посередині. І Дамблдор вказав на невиразне зелене

світло в центрі озера.

— То нам треба буде перетинати озеро, щоб до нього дістатися?

— Думаю, що так.

Гаррі замовк. У його уяві виникли всілякі водяні почвари, велетенські зміюки, демони,

водяники й ельфи...

— Ага, — Дамблдор знову зупинився; тепер Гаррі таки наштовхнувся на нього й від

несподіванки заточився над темною водою, проте Дамблдор ухопив його за рукав здоровою

рукою і відтягнув назад. — Вибач, Гаррі, я мав би тебе попередити. Відійди до стіни, будь

ласкавий; здається, я знайшов потрібне місце.