Гаррі Поттер і напівкровний принц

як і Дамблдор. — Коли я хотів викликати горокракс, один труп вистрибнув з озера.

— Так, — погодився Дамблдор. — Я впевнений, що тільки-но ми заберемо горокракс, то

вони стануть дуже войовничі. Проте, як і більшість створінь, що перебувають у холоді й

темряві, вони бояться світла й тепла, і ми цим скористаємось, якщо виникне така потреба.

Вогонь, Гаррі, — з усмішкою пояснив Дамблдор у відповідь на здивоване обличчя Гаррі.

— Ага... ясно... — швидко погодився Гаррі. Він повернув голову, щоб глянути на

зеленкувате сяйво, до якого невблаганно наближався човен. Йому було важко вдавати, що він не

боїться. Величезне чорне озеро, яке кишить мерцями... минула вже, здається, ціла вічність після

того, як він зустрів професорку Трелоні, а тоді віддав Рокові й Герміоні фелікс-феліціс... раптом

він пошкодував, що не попрощався з ними тепліше... а Джіні взагалі не побачив...

— Ще трохи, — підбадьорив його Дамблдор.

І справді, зеленаве світло нарешті почало збільшуватися, і за кілька хвилин човен

зупинився, легенько стукнувшись об щось таке, чого Гаррі спочатку не розгледів, але тоді

підняв освітлену чарівну паличку й побачив, що вони допливли до невеличкого кам’яного

острівця просто посеред озера.

— Стережися, щоб не торкатися води, — ще раз нагадав Дамблдор, коли Гаррі вилазив з

човна.

Острівець був не більший за Дамблдорів кабінет: один великий гладенький камінь, на

якому не було нічого, крім джерела того зеленкуватого світла, зблизька значно яскравішого.

Гаррі примружився й подивився на нього уважніше; спочатку подумав, що то якась лампа, але