Гаррі Поттер і напівкровний принц

— А цей... цей човен безпечний?

— Думаю, що безпечний. Волдемортові, якби йому раптом забаглося поглянути на

горокракс чи забрати його звідси, і самому треба було б перетнути озеро, не дратуючи тих

почвар, що він їх тут позаводив.

— То ті водяні потвори нічого нам не вдіють, якщо ми будемо у Волдемортовому човні?

— Гадаю, нам усе ж варто змиритися, що рано чи пізно, вони збагнуть — ми аж ніяк не

Лорд Волдеморт. Але поки що все йде непогано. Вони дозволили нам підняти човна.

— Але чому дозволили? — Гаррі ніяк не міг викинути з голови видиво щупальців, що в

його уяві вигулькували з темної води, щойно вони відпливуть від берега.

— Мабуть, Волдеморт вважав, що ніхто, крім надзвичайно могутнього чаклуна, човна не

знайде, — припустив Дамблдор. — Гадаю, він знехтував такою малоймовірною можливістю, що

хтось таки розшукає човен; він вірив, що тих перешкод, яких він тут нарозставляв, ніхто, крім

нього, не подолає. Побачимо, чи так воно насправді. Гаррі придивився до човника — справді

крихітний.

— Не схоже, що він розрахований на двох. Чи він нас обох витримає? Не виявиться, що ми

для нього заважкі?

Дамблдор усміхнувся.

— Волдеморта турбувала не вага, а магічна сила, спроможна перетнути озеро. Скоріш за

все, цей човен зачакловано так, що він може перевозити не більше як одного чарівника за раз.

— Але ж тоді..