Гаррі Поттер і напівкровний принц

Згодом він побачив, що Дамблдор попереду вже вилазить з води, поблискуючи сріблястим

волоссям і темною мантією.

Коли Гаррі доплив до того місця, то виявив східці, що вели до великої печери. Він став на

них і, тремтячи від холоду, виліз у застигле морозне повітря; з мокрющого одягу струменіла

вода.

Дамблдор стояв посеред печери, високо піднявши чарівну паличку, й помалу обертався,

обводячи поглядом стіни й стелю.

— Так, це саме тут, — сказав він.

— А як ви знаєте? — прошепотів Гаррі.

— Тут відчуваються чари, — просто відповів Дамблдор.

Гаррі не знав, чи то він тремтів від холоду, що пронизував до кісток, чи теж від

усвідомлення присутності чарів. Він спостерігав за Дамблдором, що й досі обертався на місці,

очевидно, зосереджуючись на якихось невидимих для Гаррі речах.

— Це лише сіни, передпокій, — сказав Дамблдор за мить. — Треба проникнути

всередину... тепер на нашому шляху постануть перешкоди, створені Лордом Волдемортом, а не

самою природою...

Дамблдор підійшов до стіни печери й погладив її пучками зчорнілих пальців, бурмочучи

якісь слова чудернацькою мовою, що її Гаррі не розумів. Двічі Дамблдор обійшов довкола

печери, промацуючи кожнісінький сантиметр шорсткого каміння, а іноді зупинявся й обмацував

пальцями якусь окрему ділянку, аж нарешті завмер на місці, приклавши долоню до стіни.