Гаррі Поттер і напівкровний принц

крамничками мерехтіло світло, а коли вони підійшли до “Трьох мітел”, то почули звідти

пронизливий крик.

—.. .вимітайся! — кричала мадам Розмерта, виштовхуючи якогось чаклуна-нечупару. —

Ой, вітаю, Албусе... ти щось пізненько...

— Добрий вечір, Розмерто, добрий вечір... ти вже вибач, але я йду в “Кабанячу голову”...

не ображайся, просто сьогодні хочеться спокійнішої обстановки.

За хвилину вони вже завернули за ріг у бічну вуличку, де порипувала вивіска з написом

“Кабаняча голова”, хоч вітерцю й не було. На відміну від “Трьох мітел”, цей шинок, здавалося,

був цілком порожній.

— Не треба туди заходити, — пробурмотів, озираючись, Дамблдор. — Головне, щоб ніхто

нас не побачив... а тепер, Гаррі, поклади долоню мені на руку. Не треба міцно хапатися, я тебе

просто скеровуватиму. На рахунок три... Раз...два... три...

Гаррі перекрутився. Відразу з’явилося те жахливе відчуття, ніби його проштовхують крізь

вузесеньку гумову трубку; він не міг дихати, все тіло страшенно стисло, і ось, коли він уже було

подумав, що задихнеться, невидимі обручі ніби лопнули, і він тепер стояв у прохолодній

темряві, вдихаючи на повні груди свіже солоне повітря.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ —

Печера

Повітря пахло сіллю, шелестіли хвилі, прохолодний вітерець куйовдив Гаррі волосся, коли

він дивився на освітлене місячним сяйвом море й на всіяне зорями небо. Він стояв на високому