Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Що тебе засмучує?

— Я не засмучений.

— Гаррі, з тебе ніколи не був добрий блоколог...

Це слово виявилося тією іскоркою, що розпалила в Гаррі лють.

— Снейп! — так голосно вигукнув він, що Фоукс аж скрикнув у них за спинами. —

Снейп, ось що зі мною! Це він розповів Волдемортові про те пророцтво! Він розповів, бо то він

підслуховував під дверима! Мені сказала Трелоні!

Дамблдорів вираз не змінився, але Гаррі здалося, що червонястий відблиск призахідного

сонця на щоках трохи зблід.

Досить довго Дамблдор мовчав.

— Коли ти про це довідався? — спитав він нарешті.

— Та щойно! — відповів Гаррі, ледве стримуючись, щоб не закричати. І все ж не

стримався. — І ВИ ЩЕ ДОЗВОЛИЛИ ЙОМУ ТУТ ВИКЛАДАТИ, А ВІН СКАЗАВ

ВОЛДЕМОРТОВІ, ЩОБ ТОЙ НАПАВ НА МОЇХ МАМУ Й ТАТА!

Важко дихаючи, наче після бійки, Гаррі відвернувся від Дамблдора, що й далі стояв

непорушно, й закрокував кабінетом, потираючи кісточки пальців і з останніх сил гамуючи себе,

щоб усе тут не потрощити. Хотілося бушувати й кидатися на Дамблдора, але водночас хотілося

піти з ним і знищити горокракс; було бажання образити директора, сказати, що лише такий

старий дурень, як він, міг довіряти Снейпові, але був і страх, що Дамблдор не візьме його з

собою, якщо він не опанує свій гнів...