Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Залишайтеся тут, — процідив Гаррі крізь затерплі вуста.

— Але ж, хлопче... я хотіла йому розповісти, як на мене напали в кімнаті на...

— Залишайтеся тут, — сердито повторив Гаррі. Учителька стривожено дивилася, як він

пробіг за ріг у Дамблдорів коридор, де стояв на чатах самотній гаргуйль. Гаррі крикнув йому

пароль і кинувся вгору по рухомих Гвинтових сходах, перестрибуючи по три сходинки за раз.

Він не постукав, а загупав у двері до Дамблдора; спокійний голос відповів: “Заходь” уже

після того, як Гаррі увірвався в кабінет.

Фенікс Фоукс озирнувся, і в його блискучих чорних очах іскрилися золотисті вогники,

віддзеркалюючи захід сонця за вікном.

Дамблдор з чорним дорожнім плащем у руках стояв біля вікна, дивлячись на шкільні

угіддя.

— Гаррі, я обіцяв узяти тебе з собою.

Одну-дві секунди Гаррі нічого не розумів; після розмови з Трелоні його голова немовби

спорожніла, й мозок працював дуже повільно.

— Візьмете... з вами?..

— Якщо бажаєш, звісно.

— Якщо...

І тут Гаррі згадав, чому він так прагнув потрапити до цього кабінету.

— Ви його знайшли? Знайшли горокракс?

— Думаю, що так.