Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Так, пане директоре.

— Дуже добре. Тоді біжи візьми плащ-невидимку, і за п’ять хвилин прошу чекати мене у

вестибюлі.

Дамблдор відвернувся й визирнув з залитого призахідною загравою вікна; рубіново-

червоне сонце палахкотіло над самісіньким обрієм. Гаррі швидко вийшов з кабінету і збіг по

Гвинтових сходах. Він знав, що має робити.

Вбігши до вітальні, побачив там Рона й Герміону, що сиділи удвох.

— Що хотів Дамблдор? — одразу запитала Герміона. — Гаррі, з тобою все добре? —

стурбовано додала вона.

— Усе нормально, — кинув Гаррі, пролітаючи повз них. Він кинувся сходами нагору до

своєї спальні, відкрив валізу, вийняв Карту Мародера та пару скручених клубочком шкарпеток.

Тоді майнув донизу у вітальню і пригальмував біля Рона й Герміони, що сиділи ошелешені.

— Не маю часу, — видихнув Гаррі, — Дамблдор сказав, щоб я взяв плащ-невидимку.

Послухайте...

Він швидко переповів їм, куди вирушає й чому. Не зупинявся, коли злякано ойкала

Герміона чи щось перепитував Рон; нехай потім самі обговорюють деталі.

— ...тож бачите, що все це означає? — поспіхом завершив розповідь Гаррі. — Дамблдора

сьогодні в школі не буде, і Мелфой знову спробує досягти того, що задумав. Ні, ви дослухайте!

— сердито засичав він, бо й Рон, і Герміона вже роззявили роти. — Я знаю, що це Мелфой

святкував щось у кімнаті на вимогу. На, — тицьнув він Герміоні в руки Карту Мародера, —