Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Що?

— Так, за дверима виникла якась метушня, а тоді вони відчинилися, й там стояли той

неотесаний шинкар і Снейп, який щось там молов, ніби помилився сходами, хоч я підозрюю, що

його застукали, коли він підслуховував нашу співбесіду з Дамблдором... розумієш, він сам тоді

добивався якоїсь посади й, мабуть, сподівався з’ясувати, чим саме цікавиться Дамблдор! Після

того Дамблдор вирішив дати мені роботу, бо він, здається, збагнув разючу відмінність між

моїми невибагливими манерами й безпретензійним талантом і нахабністю того пробивного

молодика, що не зупинявся навіть перед тим, щоб тулитися вухом до замкових шпарин... Гаррі,

хлопчику?

Вона озирнулася, нарешті відчувши, що Гаррі немає поруч; він зупинився, і їх тепер

розділяло метрів зо три.

— Гаррі? — невпевнено перепитала вона.

Мабуть, лице його збіліло, судячи з її стривоженого й переляканого виразу. Гаррі стояв мов

укопаний, відчуваючи, як накочуються на нього хвилі шоку, одна за одною, змиваючи все, крім

інформації, яку від нього так довго приховували...

Це Снейп підслухав пророцтво. І саме Снейп розповів про нього Волдемортові. Снейп і

Пітер Петіґру підштовхнули Волдеморта до пошуків Лілі, Джеймса та їхнього сина...

Для Гаррі зараз більше ніщо не мало значення.

— Гаррі? — ще раз перепитала професорка Трелоні. — Гаррі... ми ж начебто мали йти до

директора?