Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дамблдор якусь мить мовчав; здавалося, він щось зважує, вирішує. Нарешті він промовив:

— Я впевнений. Я цілком довіряю Северусу Снейпу.

Гаррі набрав повні груди повітря, щоб угамувати нерви. Це не допомогло.

— А я не довіряю! — знову крикнув він. — Вони з Драко Мелфоєм зараз щось готують,

прямісінько у вас під носом, а ви й далі...

— Гаррі, ми це вже обговорювали, — нагадав Дамблдор, і цього разу голос його звучав

суворо. — Я висловив тобі свою позицію.

— Вас сьогодні не буде в школі! А чи ви задумувалися, що Снейп і Мелфой тим часом

можуть...

— Що? — вигнув брови Дамблдор. — У чому ти їх підозрюєш?

— Я... вони щось замислили! — вигукнув Гаррі, мимоволі стискаючи кулаки. —

Професорка Трелоні щойно заходила в кімнату на вимогу, де ховала пляшки з хересом, і почула,

як Мелфой там щось радісно горлав, святкував! Він намагався відремонтувати щось небезпечне,

і йому це, мабуть, нарешті вдалося, а ви збираєтеся покинути школу без...

— Годі, — урвав Дамблдор. Він це сказав доволі спокійно, але Гаррі одразу замовк —

зрозумів, що цього разу переступив якусь невидиму межу. — Невже ти вважаєш, що я цього

року, кудись відлучаючись, хоч раз лишав школу без захисту? Такого не було. Сьогодні, коли я

покину Гоґвортс, тут знову буде застосовано додаткові засоби захисту. Не треба, Гаррі, натякати,

що я недбало ставлюся до безпеки своїх учнів.

— Я не натякаю... — пробелькотів спантеличений Гаррі, але Дамблдор його не слухав.