Гаррі Поттер і напівкровний принц

— На жаль, — вела вона далі, — та шкапа... вибач, кентавр.. . геть не тямить у ворожінні

на картах. Я звернулася до нього... як Провидиця до Провидця... з запитанням, чи він теж

відчуває вібрації наближення катастрофи. А йому, бач, здалося, що я просто кумедна. Уявляєш?

Кумедна!

Її голос звучав істерично, і на Гаррі війнуло сильним перегаром, хоч пляшки з хересом

залишилися позаду.

— Можливо, жеребець почув балачки, що я не успадкувала дару моєї прапрабабусі. Ці

чутки роками поширюють усілякі заздрісники. А знаєш, Гаррі, що я таким кажу? Хіба

Дамблдор тримав би мене викладачем у цій видатній школі, хіба довіряв би мені всі ці роки,

якби я не довела йому, на що здатна? Гаррі для годиться пробурмотів щось нерозбірливе.

— Я дуже добре пам’ятаю мою першу співбесіду з Дамблдором, — гортанним голосом

мовила професорка Трелоні. — Він був глибоко вражений, авжеж, глибоко вражений...я

зупинилася в “Кабанячій голові”, чого, до речі, не раджу робити... там є блохи в ліжку, любий

хлопче... зате низькі ціни. Дамблдор люб’язно погодився відвідати мою кімнатку в готельчику.

Він мене розпитував... мушу визнати, що спочатку він, по-моєму, мав щодо віщування певні

упередження... пригадую, я почувалася якось дивно...я в той день майже нічого не їла... а

потім...

Це вперше Гаррі слухав її уважно, бо знав, що було потім: професорка Трелоні виголосила

пророцтво, що змінило все його життя, пророцтво про нього й про Волдеморта.

—... а потім у нашу розмову зухвало втрутився Северус Снейп!