Гаррі Поттер і напівкровний принц

— І він був радісний?

— Аж занадто, — презирливо пирхнула професорка Трелоні.

— Наче щось святкував?

— Безперечно.

— І що далі?..

— А тоді я гукнула: “Хто там?”

— А ви не могли цього з’ясувати, не запитуючи? — дещо роздратувався Гаррі.

— Мій Внутрішній Зір, — з почуттям власної гідності сказала професорка, поправляючи

шалі та численні разки блискучого намиста, — був зосереджений на справах, що виходять

далеко за межі буденних реалій, пов’язаних з горлопанськими голосами.

— Зрозуміло, — швидко погодився Гаррі; він уже по горло був ситий теревенями

професорки Трелоні про її Внутрішній Зір. — І що, той голос відповів, хто він такий?

— Ні, не відповів, — сказала Трелоні. — Раптом стало темно-темнісінько, і наступної миті

мене просто викинуло з приміщення!

— І ви не побачили, що там було? — ледве стримувався Гаррі.

— Не побачила. Я ж кажу, що там була суцільна... — вона раптом замовкла й підозріло на

нього глянула.

— Думаю, треба розповісти про це професорові Дамблдору, — порадив Гаррі. — Він

повинен знати, що там святкує Мелфой... тобто той “хтось”, який викинув вас з кімнати.

На його подив, почувши цю пропозицію, професорка Трелоні випросталася й