Гаррі Поттер і напівкровний принц

набундючилася.

— Директор мені натякнув, щоб я його не відвідувала занадто часто, —холодно процідила

вона. — Я не збираюся нав’язувати своє товариство тим, хто його не цінує. Якщо Дамблдор

воліє ігнорувати небезпеку, про яку попереджають карти...

Зненацька вона схопилася кістлявими пальцями за руку Гаррі. — Попереджають постійно,

хоч як я їх розкладаю... І професорка театральним жестом вийняла з-під шалі карту.

—.. .пронизана блискавкою вежа, — зашепотіла вона. — Нещастя. Лихо. Дедалі ближче...

— Зрозуміло, — зітхнув Гаррі. — Але я все одно вважаю, що вам треба розповісти

Дамблдорові про той голос, проте, як усе потемніло і як вас викинуло з кімнати...

— Ти так вважаєш? — Професорка Трелоні немовби завагалася, але Гаррі бачив, що їй

кортить ще раз розповісти про свою невеличку пригоду.

— Я, власне, до нього йду, — сказав Гаррі. — Маю з ним зустріч. Можемо піти разом.

— О, ну тоді що ж, — усміхнулася професорка Трелоні. Вона нахилилася, позбирала свої

пляшки з хересом і безцеремонно кинула їх у велику біло-блакитну вазу, що стояла в ніші

неподалік.

— Гаррі, тебе так не вистачає на моїх уроках, — сентиментально зізналася вона, коли вони

нарешті пішли. — Ти ніколи не був великим провидцем... але завжди залишався чудовим

об’єктом...

Гаррі не відповів; він ненавидів бути об’єктом постійних лиховісних віщувань професорки

Трелоні.