Гаррі Поттер і напівкровний принц

е... покласти деякі... гм... особисті речі на зберігання в цій кімнаті... — І вона щось забурмотіла

про “гидкі звинувачення”.

— Ясно, — Гаррі глянув на пляшки з хересом. —Але ви не змогли туди зайти, щоб їх там

заховати?

Його це здивувало, адже для нього кімната, зрештою, таки відчинилася, коли він захотів

сховати там книжку Напівкровного Принца.

— Ой, та зайшла я спокійно, — люто глянула на стіну професорка Трелоні. Але там уже

хтось був.

— Хтось був?.. А хто? — розхвилювався Гаррі. — Хто там був?

— Гадки не маю, — професорку Трелоні трохи спантеличила Поттерова настирливість. —

Я зайшла в кімнату й почула там чийсь голос — а такого ще ні разу не бувало за всі ті роки, що

я тут ховаю... тобто, що я користаюся цією кімнатою.

— Голос? І що він казав?

— Не знаю, чи він взагалі щось казав, — відповіла професорка Трелоні. — Він просто...

горлав.

— Горлав?

— Радісно, — додала вона.

Гаррі дивився на неї уважно.

—То був чоловік чи жінка?

— Радше, чоловік, — припустила професорка Трелоні.