Гаррі Поттер і напівкровний принц

напоготові, завернув за ріг і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої

накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна

розбита.

— Пані професорко...

Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста

заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого

рятівника.

— Що сталося, пані професорко?

— Якби ж я знала! — пронизливо вигукнула вона. — Я собі прогулювалася, обмірковуючи

деякі темні знамення, що їх зуміла побачити...

Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч

висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й непроникна ділянка

кам’яної стіни, що приховувала...

— Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?

— ...знаки, що ними мене було удостоєно... що? Очі в неї раптом забігали.

— У кімнату на вимогу, — повторив Гаррі. — Ви намагалися туди потрапити?

— Я... ну... я й не знала, що учням про неї відомо...

— Не всім, —уточнив Гаррі. — І що сталося? Ви закричали так... наче хтось на вас напав...

— Я... ну, — пробурмотіла професорка Трелоні, а тоді, мовби захищаючись, щільніше

загорнулася в свої шалі й подивилася на нього неймовірно побільшеними очима. — Я хотіла... е-