Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Цієї суботи знову відбуватимеш у Снейпа покарання? — запитав Рон.

— Так. І наступної, і після неї, — зітхнув Гаррі. — А якщо до кінця семестру не встигну

впорядкувати всі коробки, то, як він дав зрозуміти, ця робота чекає на мене і в наступному

навчальному році.

Покарання дратувало його ще й тому, що забирало й так обмежений час, який він міг би

провести з Джіні. Гаррі іноді думав, чи не чинить Снейп свідомо, щоразу затримуючи його

дедалі довше і натякаючи, що Гаррі пропускає такі гарні погожі дні.

З гірких роздумів його вивів Джимі Пікс, що приніс сувій пергаменту.

— Дякую, Джимі... о, та це ж від Дамблдора! — схвильовано вигукнув Гаррі, розгортаючи

й читаючи пергамент. — Він вимагає, щоб я негайно прибув до нього!

Друзі глянули один на одного.

— Оце так, — прошепотів Рон. — Ти не думаєш... що він знайшов...

— Краще піду й перевірю, — зірвався на ноги Гаррі. Він вискочив з вітальні й помчав по

восьмому поверсі, не зустрівши нікого, крім Півза, що линув у протилежний бік; привид

буденно метнув у Гаррі кілька шматочків крейди і голосно заґелґотав, ухиляючись від Гарріного

оборонного пристріту. Коли Півз зник, у коридорах знову запанувала тиша; до відбою

залишалося всього чверть години, і більшість учнів порозходилися по своїх вітальнях. І тут

Гаррі почув вереск і гуркіт. Він завмер і прислухався.

— Як... ти... смієш... а-а-а-а-ай!

Шум долинав з найближчого коридору; Гаррі кинувся на звук з чарівною паличкою