Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Просто ти вважаєш, що дівчина не може бути розумна, — розсердилася Герміона.

— Як я можу вважати, що дівчата не бувають розумні, якщо вже п’ять років тусуюся з

тобою? — обурився Гаррі. — Просто він пише в іншому стилі. Я знаю, що Принц — чоловік, я

це відчуваю. Ця дівчина не має з ним нічого спільного. До речі, де ти цю вирізку взяла?

— У бібліотеці, — цілком очікувано відповіла Герміона. — Там є ціла підшивка старих

“Віщунів”. Я ще що-небудь пошукаю про цю Айліну Принц.

— Шукай на здоров’я, — роздратовано буркнув Гаррі.

— І пошукаю, — сказала Герміона. — А насамперед перегляну, — кинула вона, підходячи

до виходу за портретом, — записи про старі нагороди за настійки!

Гаррі провів її важким поглядом, а тоді знову задивився у потемніле небо.

— Просто вона так і не змирилася, що ти в настійках проявив себе краще за неї, — сказав

Рон, знову беручись за читання “Тисячі магічних трав і грибів”.

— Ти ж не думаєш, що я ненормальний через те, що хочу забрати ту книжку?

— Та ні, що ти, — твердо заперечив Рон. — Той Принц був геній. До речі... без його

підказки про безоарів камінь... — він багатозначно чикнув долонею по горлі, — я зараз з тобою

не розмовляв би. Тобто я не кажу, що те закляття проти Мелфоя було чудове...

— І я не кажу, — відразу додав Гаррі.

— Але ж він одужав, правда? Майже миттю став на ноги.

— Так, — погодився Гаррі; це була правда, хоч сумління однак його трохи гризло. —

Завдяки Снейпові...