Гаррі Поттер і напівкровний принц

насправді знову й знову відтворюючи в уяві щасливу обідню годину, проведену з Джіні біля

озера, на стілець між ним і Роном сіла Герміона. Цілеспрямований вираз її обличчя не віщував

нічого доброго.

— Гаррі, я хочу з тобою поговорити.

— Про що? — з підозрою запитав Гаррі. Щойно вчора Герміона дорікала йому, що він

заважає Джіні сумлінно готуватися до іспитів.

— Про так званого Напівкровного Принца.

— Ой, не починай, — застогнав він. — Може, вже досить?

Він не наважувався ще раз проникнути в кімнату на вимогу, щоб забрати книжку, від чого,

відповідно, знизився рівень його майстерності на уроках настійок, хоч Слизоріг, який

симпатизував Джіні, жартома це пояснював тим, що Гаррі “захворів на кохання”. Але Гаррі був

переконаний, що Снейп не втратив надії прибрати до рук Принців підручник, тому й вирішив

поки що залишати його в схованці.

— Ні, не досить, — рішуче заперечила Герміона, — ти мене вислухаєш. Я намагалася

з’ясувати, хто міг собі для розваги вигадувати темні закляття...

— Він це робив не для розваги...

— Він-він... а хто каже, що це він?

— Ми вже це проходили, — роздратувався Гаррі. — Принц, Герміоно, Принц!

— Добре! — сказала Герміона і на щоках у неї виступили червоні плями. Вийнявши з

кишені вирізку з якоїсь старезної газети, вона кинула її на стіл перед Гаррі. — Ось подивися!