Гаррі Поттер і напівкровний принц

Це тривало кілька довгих митей... а може, півгодини... чи навіть декілька сонячних днів...

поки вони випустили один одного з обіймів. У вітальні все стихло. Тоді кілька учнів грайливо

свиснули, і вся кімната вибухла нервовим хихотінням. Гаррі глянув поверх голови Джіні й

побачив Діна Томаса, що стискав у руці розбиту склянку, і Ромільду Вейн, яка, здавалося, зараз

кине в нього чимось важким. Герміона сяяла, але Гаррі шукав очима Рона. Нарешті знайшов.

Рон тримав у руках кубок з таким виразом, наче його хтось ударив по голові довбнею. Якусь

частку секунди вони дивилися один на одного, а тоді Рон легенько смикнув головою, що, на

думку Гаррі, означало: “Ну... як треба, то треба...”.

Істота у Гаррі в грудях переможно заревіла, Гаррі всміхнувся Джіні й показав жестом на

отвір за портретом. Це був натяк на довгу прогулянку шкільними угіддями, під час якої... якби

вистачило часу... можна було б поговорити і про гру.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ —

Підслухана провидиця

Новина, що Гаррі Поттер зустрічається з Джіні Візлі, зацікавила дуже багатьох учнів,

здебільшого дівчат, хоч сам Гаррі впродовж наступних тижнів був, як ніколи, веселий і цілком

байдужий до будь-яких чуток. Зрештою, непогано було для різноманітності послухати плітки

про те, від чого він відчував неймовірне, незнане досі щастя, аніж про його участь у жахливих

сценах, пов’язаних з темною магією.

— Наче їм нема про що пліткувати, — обурювалася Джіні, що сиділа на підлозі у вітальні,

спираючись на ноги Гаррі й читаючи “Щоденного віщуна”. —Три напади де-менторів за