Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Думаю, вже досить, — холодно сказав він. — Познач те місце, до якого дійшов.

Продовжиш о десятій ранку наступної суботи.

— Так, пане професоре. Гаррі навмання запхнув у коробку зігнуту картку й кинувся до

дверей, поки Снейп не передумав, і помчав кам’яними сходами нагору, прислухаючись, чи не

почує галасу зі стадіону, але там було тихо... отже, гра вже закінчилась...

Він на мить затримався біля забитої учнями Великої зали, а потім побіг мармуровими

сходами нагору — виграв Ґрифіндор чи програв, але команда зазвичай святкувала чи приймала

співчуття у своїй вітальні.

— Quid agis? — невпевнено запитав він у Гладкої Пані латиною, гадаючи, що ж там

діється всередині.

Пані з непроникним лицем відповіла:

— Сам побачиш.

І відхилилася.

З отвору за її спиною долинув святковий гамір. Гаррі аж рота роззявив, коли учні,

побачивши його, загорлали; кілька рук одразу втягли його в кімнату.

— Ми виграли! — зарепетував Рон, підскочивши до Гаррі й розмахуючи срібним кубком.

— Ми виграли! З рахунком 450 : 140! Ми виграли!

Гаррі озирнувся; до нього бігла розпашіла Джіні; вона обвила Гаррі руками. Він навіть не

встиг нічого подумати, збагнути, усвідомити, що на них дивиться півсотні учнів, а просто взяв її

й поцілував.