Гаррі Поттер і напівкровний принц

головах, поливаючи медом.

— Ой, даруйте, — чемно перепросив Дамблдор і знову підняв чарівну паличку. Усі три

келихи зникли. — Але чемніше було б з них випити.

Схоже було, що дядько Вернон зараз вибухне гидкою лайкою, та він тільки зіщулився на

диванних подушках коло тітки Петунії й Дадлі і мовчки прикипів поросячими очицями до

Дамблдорової чарівної палички.

— Розумієш, — Дамблдор обернувся до Гаррі й говорив так, ніби дядько Вернон не

промовляв ні звуку, — якщо ти успадкував той будинок, то тобі мав би перейти в спадщину і...

Він уп’яте махнув чарівною паличкою. Щось гучно ляснуло — і з’явився ельф-домовик з

хоботом замість носа, довжелезними кажанячими вухами і величезними налитими кров’ю

очима, вбраний у брудне ганчір’я. Ельф припав до ворсистого килима Дурслів. Тітка Петунія

заверещала так, що в багатьох волосся стало дибки: за все життя вона такого бруднющого в

своєму домі не бачила. Дадлі відірвав від підлоги величезні рожеві босі ноги, задер їх мало не

вище голови і так сидів, наче боявся, що ця істота добереться до його піжамних штанів. А

дядько Вернон заревів:

— Що це, в дідька, таке?

— ... Крічер, — закінчив фразу Дамблдор.

— Крічер не буде, Крічер не буде, Крічер не буде! — закаркав ельф-домовик, ледь чи не

голосніше за дядька Вернона, тупаючи вузлуватими ноженятами і смикаючи себе за вуха. —

Крічер належить пані Белатрисі, так-так, Крічер належить Блекам, Крічер хоче до нової