Гаррі Поттер і напівкровний принц

вітальню. Там схопив свою шкільну сумку, не звертаючи уваги на здивовані погляди кількох

учнів, які вже повернулися з вечері, вистрибнув крізь отвір за портретом і помчав коридором на

восьмому поверсі.

Різко загальмував біля гобелена з танцюючими тролями, заплющив очі й рушив далі.

“Мені потрібне місце, щоб заховати книгу... мені потрібне місце, щоб заховати книгу...

мені потрібне місце, щоб заховати книгу...”

Тричі він пройшов уздовж порожньої стіни. Коли розплющив очі, то нарешті побачив

двері в кімнату на вимогу. Гаррі рвучко їх відчинив, заскочив досередини й хряснув за собою

дверима.

Йому перехопило дух. Попри метушню, паніку, попри страх від того, що його чекає в

туалеті, Гаррі не міг стримати свого захвату побаченим. Він стояв у приміщенні завбільшки як

величезний собор, з височенних вікон якого струменіло світло, осяваючи справжнісіньке

містечко з вежами й мурами, вибудоване, як здогадався Гаррі, з різних речей, що їх тут

переховували численні покоління вихованців Гоґвортсу. Там були вулички й провулки, оточені

хиткими стосами поламаних і понищених меблів, чи то схованих тут, щоб знищити сліди

невдало виконаних чарів, чи викинутих сюди прибиральниками-ельфами. Там були тисячі

книжок — або заборонених, або крадених. Були крилаті рогатки й ікласті літальні тарілки, деякі

й досі мляво ширяли над горами заборонених предметів; там були надщерблені пляшечки з

загуслими настійками, капелюхи, коштовності, мантії; було щось схоже на шкаралупи

драконячих яєць, закорковані пляшки, в яких і досі щось зловісно булькотіло, кілька іржавих