Гаррі Поттер і напівкровний принц

тремтячи всім тілом, і глянув на мокру підлогу. По ній розпливалися, немов червоні квіти,

криваві плями. Гаррі не мав сили примусити Плаксиву Мірту замовкнути, хоч та завивала й

стогнала, упиваючись насолодою.

Снейп повернувся за десять хвилин. Зайшов у туалет і зачинив за собою двері.

— Геть, — наказав він Мірті, й та негайно шубовснула в унітаз, залишивши по собі

дзвінку тишу.

— Я не хотів, — одразу почав виправдовуватися Гаррі. Його голос відлунював у

холодному, вогкому просторі. — Я не знав, як діє це закляття.

Але Снейп не зважав на його белькотання.

— Очевидно, я тебе, Поттер, недооцінив, — сказав він тихо. — Хто міг би подумати, що

ти знаєш такі темні чари? Хто тебе навчив?

— Я... прочитав.

— Де?

— У... бібліотечній книжці, — на ходу вигадував Гаррі. — Не пам’ятаю, як нази...

— Брешеш, — урвав його Снейп. У Гаррі пересохло в роті. Він знав, що зараз зробить

Снейп, і він не зможе йому перешкодити...

Туалет немовби замерехтів перед його очима; він силкувався заблокувати свої думки, та,

попри всі намагання, примірник “Прогресивної методики зіллєваріння” Напівкровного Принца

сповільна таки виринув у його свідомості...

І ось він знову дивився на Снейпа посеред цього розтрощеного й затопленого туалету.