Гаррі Поттер і напівкровний принц

Рон був не один такий; цікавість до зустрічі Ґрифіндор — Рейвенклов була в школі на диво

висока, бо ця гра мала нарешті визначити, хто ж стане чемпіоном. Якби Ґрифіндор переміг

Рейвенклов з різницею триста очок (майже неможливе завдання, але ж команда Гаррі ще ніколи

так добре не літала), то він став би чемпіоном. Якщо вони переможуть з меншою різницею, то

будуть другі після Рейвенклову; якщо програють не більше ста очок, то посядуть третє місце

після Гафелпафу, а якщо продують більше ста очок, то опиняться на четвертому місці, й ніхто,

подумав Гаррі, ніколи в житті не забуде, що саме він був капітаном ґрифіндорської команди,

коли її розгромили й вона вперше за двісті років посіла останнє місце в турнірній таблиці.

Підготовка до вирішального матчу йшла у звичному режимі: учні з ворогуючих

гуртожитків залякували в коридорах гравців команд-суперників; образливі куплети, присвячені

окремим квідичистам, лунали їм услід щоразу, як ті проходили; та й самі гравці або вихвалялися

здобутками, тішачись загальною увагою, або ж на перервах бігли стрімголов у туалети, бо їх

починало нудити. Чомусь ця гра в свідомості Гаррі нерозривно пов’язувалася з успіхом або з

невдачею його планів стосовно Джіні. Він не міг позбутися передчуття, що їхня перемога з

різницею понад триста очок, загальна ейфорія й галасливе святкування після матчу виявляться

не менш дієві, ніж добряча порція фелікс-феліціса.

Попри всю заклопотаність, Гаррі не забував і про іншу свою мету: з’ясувати, що робить

Мелфой у кімнаті на вимогу. Він постійно перевіряв Карту Мародера і часто, не бачачи там

Мелфоя, робив висновок, що Мелфой, як і раніше, стирчить у тій кімнаті. Хоч Гаррі і втратив

надію туди проникнути, однак уперто повторював спроби щоразу, як опинявся неподалік. Та,