Гаррі Поттер і напівкровний принц

післялавандний Рон не був би аж надто проти, якби Гаррі почав зустрічатися з Джіні; та потім

він пригадував Ронове лице, коли той побачив, як вона цілується з Діном, і вже не сумнівався,

що Рон вважав би за підлу зраду навіть найменшу його спробу торкнутися руки Джіні...

Проте Гаррі не міг відмовитися від задоволення розмовляти з Джіні, сміятися, вертатися

разом з тренувань; хоч як гризло його сумління, та він постійно думав, як би опинитися з нею

віч-на-віч: ідеальним варіантом здавалася чергова вечірка в Слизорога, бо тоді поряд не було б

Рона... однак Слизоріг, на жаль, чомусь про вечірки геть забув. Раз чи двічі Гаррі навіть

міркував, чи не звернутися по допомогу до Герміони, але боявся, що не витримає її зарозумілого

вигляду; йому здавалося, що в Герміони з’являвся саме такий вираз обличчя, коли вона

помічала, як він дивиться на Джіні чи сміється з її жартів. Ситуація ускладнювалася ще й

постійною його тривогою, що, поки він вагатиметься, з Джіні почне зустрічатися хтось інший:

вони з Роном цілком були згодні в тому, що хлопці за нею бігали табунами.

Так чи так, а спокуса причаститися ще одним ковточком фелікс-феліціса щодень міцніла,

бо хіба це не була саме та ситуація, коли, за словами Герміони, треба було “трішечки

підкоригувати обставини”? Минав травень з його погожими днями, проте щоразу, коли Гаррі

бачив Джіні, біля його плеча, немов приклеєний, теліпався Рон. Ой, як Гаррі хотілося, щоб Рон

нарешті зрозумів, що для нього самого найбільшим щастям буде, якщо його найкращий друг і

єдина сестра відчують симпатію одне до одного; як хотілося, щоб він залишив їх удвох хоч на

кілька секунд. Та на це надії не було, бо наближалася остання квідична гра сезону; Рон увесь

час обговорював з Гаррі тактику матчу й більше ні про що не думав.