Гаррі Поттер і напівкровний принц

якщо й далі даруватимеш мені ананаси. Я маю розкішні зв’язки в міністерстві.

На губах Тома Редла пробігла усмішка, тоді як усі інші хлопці знову зареготали. Гаррі

помітив, що хоч Том не був найстарший, та всі явно ставилися до нього як до ватажка.

— Не знаю, пане професоре, чи політика мені підійде, — сказав Редл, коли регіт ущух. —

По-перше, я не маю відповідного походження.

Кілька хлопців обмінялися іронічними посмішками.

Гаррі не сумнівався, що вони Редлові слова оцінили як жарт: поза сумнівом, вони знали чи

підозрювали про знаменитого предка свого ватажка.

— Дурниці, — жваво заперечив Слизоріг, — твої здібності свідчать, що ти походиш з

гідного чаклунського роду. Ні, Томе, ти далеко підеш, я ще не помилявся стосовно своїх учнів.

Маленький золотий годинник, що стояв у Слизорога на письмовому столі, пробив

одинадцяту годину. Професор озирнувся.

— Ой, людоньки, невже так пізно? Розходьтеся, хлопці, а то вскочимо з вами в халепу.

Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше — покарання. І тебе це стосується,

Ейвері.

Хлопці один за одним виходили з класу. Слизоріг важко встав з крісла й поніс до

письмового столу порожній келих. Шурхіт за спиною примусив його озирнутися; Редл і досі був

у класі.

— Поспіши, Томе, бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж

староста...