Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється

йому допомагати.

— І котра ж зараз, по-твоєму, година?

— Пробачте... я виходив у важливій справі...

— Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.

— Жартуєте! — вигукнув Гаррі. — Чого це він мав мінятися опівночі?

— А того, — огризнулася Гладка Пані. — Якщо не подобається, то йди сварися з

директором, бо це він посилив заходи безпеки.

— Фантастика, — сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері. —

Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я...

— Він тут, — пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною. — Професор Дамблдор повернувся

до школи годину тому.

До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим

коміром.

— Я чув це від Кривавого Барона — він сам бачив, як директор повернувся, — повідомив

Нік. — І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.

— І де він? — серце в Гаррі закалатало.

— Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага...

— Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!

— О... та в себе в кабінеті, — відповів Нік. — Як я пам’ятаю з Баронових слів, він ще мав