Гаррі Поттер і напівкровний принц

пляшечки, — зараз ми, нарешті, все побачимо. Швиденько, Гаррі...

Гаррі слухняно нахилився над ситом спогадів і відчув, як ноги відірвалися від підлоги...

він знову полетів крізь темряву й приземлився в кабінеті Горація Слизорога в далекому

минулому.

Там був значно молодший Горацій Слизоріг з густою копицею солом’яного волосся та

ясно-рудими вусами; він сидів у зручному кріслі посеред кабінету, поклавши ноги на

оксамитовий пуфик, в одній руці тримав келишок вина, а другою нишпорив у коробці з

зацукрованими ананасами. Довкола Слизорога сиділо з півдесятка хлопців-підлітків, і серед них

був Том Редл, у якого на пальці поблискував Ярволодів золотий з чорним перстень.

Дамблдор приземлився поруч з Гаррі саме тоді, як Редл запитав:

— Пане професоре, чи правда, що професорка Веселодум іде у відставку?

— Томе, Томе, якби я й знав, то не сказав би, — відповів Слизоріг, докірливо насваривши

Редла пальчиком, хоч одночасно йому й підморгнув. — Хотів би я знати, хлопче, де ти

набираєшся такої інформації; знаєш, мабуть, більше, ніж половина учителів.

Редл усміхнувся; решта хлопців зареготали, захоплено на нього поглядаючи.

— Завдяки цій твоїй дивовижній здатності знати те, чого не слід, і твоїм вишуканим

лестощам стосовно потрібних людей... до речі, дякую тобі за ананаси, ти не помилився, я їх

дуже люблю...

Декотрі хлопці знову захихотіли.

—.. .я впевнений, що років за двадцять ти станеш міністром магії. Навіть за п’ятнадцять,