Гаррі Поттер і напівкровний принц

Що й досі там сумно лежить.

—...жахіттє, — прохрипів Геґрід, його велика кудлата голова впала на руки й він голосно

захропів.

— Даруйте, — гикнув Слизоріг. — Я знаю, що мені слон на вухо наступив.

— Геґрід мав на увазі не ваш спів, — тихенько пояснив Гаррі. — Він казав про те, як

помирали мої мама й тато.

— Он як, — ледве стримав могутню відрижку Слизоріг. — Ой, лишенько. Так, це було...

це справді було жахіття. Страшне... Жахіття...

Він явно не знав, що казати далі, тому знову налив у кухлі вина.

— Ти ж, Гаррі... навряд чи це пам’ятаєш? — незграбно запитав він.

— Ні... мені ж був лише рочок, коли вони загинули, — пояснив Гаррі, не зводячи очей з

полум’я свічки, що колихалося від могутнього Геґрідового хропіння. — Але опісля я багато

довідався про те, що сталося. Тато загинув перший. Ви про це знали?

— Я... я не знав, — ледь чутно озвався Слизоріг.

— Так... Волдеморт його вбив, а тоді переступив через його тіло й пішов до мами, —

говорив далі Гаррі.

Слизоріг здригнувся всім тілом, але не зміг відвести переляканого погляду від обличчя

Гаррі.

— Він наказав їй забиратися геть, — безжально вів далі Гаррі. — Сказав, що їй не треба

вмирати. Йому потрібен був тільки я. Вона могла б урятуватися.