Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ой, лишенько, — белькотів Слизоріг. — Вона могла б... їй не треба було... це жахливо...

— Жахливо, правда? — ледь чи не пошепки перепитав Гаррі. — Та вона не зрушила з

місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати

Волдеморта... але той тільки зареготав...

— Годі! — зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку. — Справді, мій любий

хлопчику, перестань... я вже старий... мені не треба такого чути... я не хочу цього чути...

— Я забув, — збрехав Гаррі, виконуючи вказівки фелікса-феліціса. — Вона ж вам

подобалася, правда?

— Подобалася? — перепитав Слизоріг, і на його очах виступили сльози. — Я просто не

можу уявити людину, котра б її знала і котрій вона не подобалася б... така відважна. .. така

весела... яке ж то сталося жахіття...

— Але ви не хочете допомогти її синові, — сказав Гаррі. — Вона віддала за мене своє

життя, а ви не хочете віддати навіть свій спогад.

Хату заповнювало могутнє Геґрідове хропіння. Гаррі дивився просто в заплакані очі

Слизорога. Учитель настійок, здається, не міг відвести погляду.

— Не кажи так, — прошепотів він. — Питання не в тому. .. якби це тобі допомогло... але ж

це нічого не дасть...

— Дасть, — рішуче заперечив Гаррі. — Ця інформація потрібна Дамблдорові. І мені

потрібна.

Він знав, що може нічого не остерігатися: фелікс-феліціс підказував йому, що завтра