Гаррі Поттер і напівкровний принц

—То ми... хіба ми не їдемо, пане професоре? — занепокоївся Гаррі.

— Їдемо, звичайно, але є кілька справ, які перед тим треба обговорити, — пояснив

Дамблдор. — І я волів би це робити не надворі. Ще трохи позловживаємо гостинністю твоїх

тітки й дядька.

— Он як? Позловживаєте?

Вернон Дурслі зайшов у кімнату, до плеча йому тулилася Петунія, а Дадлі ховався в них за

спинами.

— Так, — просто сказав Дамблдор, — позловживаю.

Він так швидко вийняв чарівну паличку, що Гаррі її майже не помітив; недбалий помах —

і ось диван ковзнув уперед, штурхнувши усіх трьох Дурслів попід коліна так, що вони

беркицьнули на нього купою. Ще один помах палички — і диван від’їхав на попереднє місце.

— Посідаймо й ми зручненько, — люб’язно додав Дамблдор.

Коли він ховав чарівну паличку в кишеню, Гаррі побачив, що рука в нього чорна й

поморщена, мовби на ній обгоріла шкіра.

— Пане професоре... що з вашою...

— Потім, Гаррі, — зупинив його Дамблдор. — Сідай.

Гаррі сів у вільне крісло, намагаючись не дивитися на Дурслів, яким від подиву заціпило.

— Припускаю, що ви збиралися почастувати мене якимись напоями, — сказав Дамблдор

дядькові Вернону, — але, судячи з усього, моє припущення аж до безглуздя оптимістичне.

Третій помах чарівної палички — і в повітрі з’явилися запорошена пляшка та п’ять