Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Так, — підтвердив Дамблдор. Він не питав, чому Гаррі не сказав про це Дурслям. — Річ

у тім, — пояснював він Гаррі, наче їх ніхто й не перебивав, — що Сіріус залишив тобі ще й

дванадцятий номер на площі Ґримо.

— Йому залишили будинок? — жадібно перепитав дядько Вернон, звузивши очиці, та

ніхто йому не відповів.

— Можете й далі користуватися ним, як штаб-квартирою, — запропонував Гаррі. — Мені

все одно. Беріть його собі, мені він не потрібний. — Гаррі, якби міг, і ногою більше не ступав би

у будинок номер дванадцять на площі Ґримо. Він боявся, що його там переслідуватимуть

спогади про Сіріуса, який тиняється, самотній, по темних затхлих кімнатах, ув’язнений у

будинку, з якого він так розпачливо прагнув вирватися.

— Це щедро з твого боку, — сказав Дамблдор. — Проте нам тимчасово довелося той

будинок покинути.

— Чому?

— Бо, — пояснив Дамблдор, ігноруючи бурмотіння дядька Вернона, котрого вже добряче

гатив по голові наполегливий келих меду, — за родинною традицією будинок Блеків має

передаватися у власність прямим спадкоємцям, тобто наступному чоловікові на прізвище Блек.

Сіріус був останній такий спадкоємець, оскільки його молодший брат Реґулус помер ще раніше

і вони обидва не мали дітей. Тому, хоч у заповіті абсолютно чітко зазначено, що він хоче

передати будинок тобі, існує ймовірність, що на споруду наклали чари або закляття, щоб нею

ніхто не зміг володіти, крім чистокровця.