Гаррі Поттер і напівкровний принц

— За Гаррі Поттера! — заревів Геґрід, випиваючи вже, мабуть, чотирнадцятий кухоль

вина, половина з якого потекла йому по бороді.

— Так, справді, — вигукнув Слизоріг, у якого вже заплітався язик, — за Гаррі Поттера,

хлопчика-обранця, що... ну... щось там зробив, — пробелькотів він і теж вихилив кухля.

Невдовзі після цього Геґріда знову потягло на сльози і він подарував Слизорогові цілого

єдинорожого хвоста, а той запхав його в кишеню, вигукуючи:

— За дружбу! За щедрість! За десять ґалеонів з кожної волосинки!

І ще якийсь час після цього Геґрід і Слизоріг сиділи, обійнявшись, пліч-о-пліч і співали

повільної й тужливої пісні про помираючого чаклуна на ім’я Одо.

— Йой, файні вмирають молодими, — бурмотів захмелілий Геґрід, похилившись на стіл,

поки Слизоріг вимучував приспів. — Мій татусьо так рано пішов на той світ...і твої, Гаррі,

мамця й татко...

З Геґрідових очей знову рясно потекли величезні сльози; він ухопив Гаррі за руку й почав

її трясти.

—.. .файніших чаруна й чаклівниці їхнього віку я ніколи не знав... йой, яке жахіттє... яке

жахіттє...

Слизоріг тужливо завивав:

А Одо-героя принесли додому,

Де батьківська хата стоїть.

Розламану паличку поруч поклали,