Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Еге ж, — байдуже підтвердив Геґрід. — Вони, знаєш, зачіпаються за гілки хвостами й

залишають це скрізь по Лісі...

— Але ж, дорогий друже, ти знаєш, скільки воно коштує?

— Я скріпляю ним пов’язки для ран, якщо якесь звірєтко покалічиться, — знизав плечима

Геґрід. — Йой, як воно помагає... дуже міцне, знаєш.

Слизоріг знову добряче приклався до кухля, а його очі уважно оглядали хатину в пошуках,

як здогадувався Гаррі, нових скарбів, завдяки яким можна було б забезпечити себе чималими

припасами настояного в дубових діжках меду, зацукрованих ананасів та оксамитових домашніх

курток. Він підлив вина Геґрідові й собі, розпитуючи того про істот, які мешкають зараз у Лісі, і

про те, як Геґрід примудряється за ними всіма пильнувати. Геґрід дуже розбалакався через

випите спиртне та Слизорогову улесливу цікавість, перестав витирати очі й захопився

довжелезною розмовою про розведення посіпачок.

Тут фелікс-феліціс легенько нагадав Гаррі про себе, і Гаррі помітив, що запаси вина,

принесеного Слизорогом, швидко вичерпуються. Гаррі ще не вмів виконувати закляття-

наповняття не вголос, але думка, що йому це сьогодні не вдасться, його насмішила: Гаррі й

справді всміхнувся сам до себе, коли, не помічений ні Геґрідом, ні Слизорогом (бо ті саме

переповідали один одному побрехеньки про незаконну торгівлю драконячими яйцями), він під

столом націлився чарівною паличкою на майже порожні пляшки — й ті одразу наповнилися.

Минуло з годину часу, і Геґрід зі Слизорогом почали виголошувати дивовижні тости — за

Гоґвортс, за Дамблдора, за виготовлене ельфами вино, а тоді...