Гаррі Поттер і напівкровний принц

крекнувши, в темну яму. Павук гепнувся на дно з жахливим хрускотом. Геґрід знову заплакав.

— Я розумію, тобі важко, бо ти його добре знав, — поспівчував Слизоріг і поплескав

Геґріда по лікті, бо, які Гаррі, вище не діставав. — То, може, я скажу кілька слів?

“Мабуть, він вицідив з Араґоґа багато високоякісної отрути”, — подумав Гаррі, бо

Слизоріг мав надзвичайно вдоволений вигляд, коли підійшов до краю ями й прорік поволі й

урочисто:

— Прощавай, Араґоже, павучий королю! Ті, хто тебе знав, ніколи не забудуть довгої й

вірної дружби з тобою! Твоє тіло зітліє, але дух твій житиме в затишних, обплутаних

павутинням закутках твого рідного Лісу. Нехай процвітають твої багатоокі нащадки, а твої

побратими-люди хай знайдуть розраду й утішаться після трагічної втрати.

— Се було... се було... так файнесенько! — заголосив Геґрід і впав на купу гною,

розпачливо ридаючи.

— Та годі вже, годі, — примовляв Слизоріг; потім махнув чарівною паличкою — і

величезна гора землі здійнялася вгору, а тоді з глухим гупанням засипала мертвого павука,

утворивши ошатний могильний горб. — Ходімо, чогось вип’ємо. Гаррі, візьми його з того боку...

вставай, Геґріде... отак, дуже добре...

Вони посадили Геґріда в крісло за столом. Іклань, який під час похорону сидів,

зіщулившись, у своєму кошику, тепер тихенько почалапав до них і, як завжди, поклав важку

голову Гаррі на коліна.

Слизоріг відкоркував принесену з собою пляшку вина.