Гаррі Поттер і напівкровний принц

втратою.

— Йой, як то файно з твого боку, — розчулився Геґрід. — Дуже тобі дєкую. І дєкую, що не

покарав Гаррі...

— Мені таке й на думку б не спало, — сказав Слизоріг. — Сумний вечір, сумний вечір... а

де та бідолашна істота?

— Отамечки, — тремтячим голосом відповів Геґрід. —То може... може тоді почнемо?

Вони втрьох вийшли на город за хатою. Місяць блідо поблискував крізь дерева, і в його

сяйві, що зливалося зі світлом з Геґрідового вікна, було видно Араґоґове тіло, яке лежало на

краю глибоченної ями біля триметрового насипу свіжовикопаної землі.

— Розкішно, — сказав Слизоріг, підходячи до павучої голови, з якої молочними більмами

зирили в небо восьмеро очей і нерухомо поблискували під місяцем дві величезні зігнуті клешні.

Гаррі здалося, ніби він почув дзенькіт пляшок, коли Слизоріг нахилився над клешнями,

розглядаючи величезну волохату голову.

— Не кожен може оцінити, які вони файненькі, — розчулився Геґрід, дивлячись на

Слизорогову спину, і з куточків його очей викотилися сльози. — Я й не знав, Горацію. що тебе

цікавлять такі створіння, як Араґоґ.

— Цікавлять? Шановний Геґріде, та я благоговію перед ними, — сказав Слизоріг,

відходячи від тіла. Гаррі помітив, як блиснула пляшка, зникаючи в нього під плащем, але Геґрід,

що знову витирав сльози, нічого не бачив. — То що... почнемо церемонію похорону?

Геґрід кивнув і вийшов наперед. Підняв велетенського павука й перекинув його, тяжко