Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Так, — підтвердив Гаррі. — Але цей павук, Араґоґ, перший, якого придбав колись

Геґрід, учора помер. Геґрід у розпачі. Він хоче, щоб на похороні павука поруч з ним хтось був, і

я пообіцяв прийти.

— Зворушливо, зворушливо, — неуважно сказав Слизоріг, дивлячись великими

зажуреними очима на далекі вогні Геґрідової хижі. — Але ж отрута акромантула дуже цінна...

якщо цей звір помер недавно, то його отрута ще не висохла... авжеж, я не хотів би робити нічого

бездушного, якщо Геґрід засмучений... але якби можна було якось роздобути хоч трошки.... бо

майже неможливо дістати отруту акромантула, поки він живий...

Слизоріг говорив наче сам до себе, не помічаючи Гаррі.

— ...не зібрати отруту — це таке жахливе марнотратство... вона може коштувати сто

ґалеонів за півлітра...якщо чесно, в мене зарплата така мізерна...

Тепер Гаррі знав, що робити.

— Ну, — для переконливості ніби завагався Гаррі, — якби ви прийшли, пане професоре,

то Геґрід був би дуже радий... знаєте, гідно попрощатися з Араґоґом...

— Аякже, — зрадів Слизоріг, і очі його захоплено засяяли. — Гаррі, я тобі ось що скажу; я

забіжу візьму одну-дві пляшечки й підійду туди... пом’янемо бідолашного павука, вип’ємо за

його... ну... не зовсім здоров’я... але попрощаємося з ним після похорону, як годиться. І ще я

поміняю краватку, бо ця занадто барвиста для такої оказії...

Він метнувся до замку, а Гаррі побіг до Геґріда, задоволений собою.

— Йой, ти прийшов, — прохрипів Геґрід, коли відчинив двері й побачив перед собою