Гаррі Поттер і напівкровний принц

Професорка Спраут попрямувала в темряві до своїх оранжерей, а Слизоріг рушив просто

туди, де стояв невидимий Гаррі.

Охоплений нестримним бажанням викрити себе, Гаррі відкинув плаща.

— Добрий вечір, пане професоре.

— Мерлінова борода, Гаррі, ти так мене налякав, — насторожено застиг Слизоріг. — Як це

ти вислизнув із замку?

— Здається, Філч забув замкнути двері, — бадьоро пояснив Гаррі, задоволено

відзначивши, як спохмурнів Слизоріг.

— Я на нього поскаржуся. Його більше цікавить дотримання чистоти, аніж безпеки... А

чого ти тут, Гаррі?

— Через Геґріда, пане професоре, — відповів Гаррі, відчуваючи, що зараз найкраще

казати правду. — Він дуже засмучений... але ви нікому не скажете, пане професоре? Не хочу,

щоб у нього були неприємності...

Слизоріг був явно заінтригований.

— Ну, я не можу цього пообіцяти, — хрипко буркнув він. — Але я знаю, що Дамблдор

довіряє Геґрідові, як нікому іншому, тож я переконаний, що він не затіяв чогось жахливого...

— Отой велетенський павук, що був у нього вже багато років... що жив у Лісі... що вмів

розмовляти...

— До мене доходили чутки, що в Лісі живуть павуки-акромантули, — тихо сказав

Слизоріг, дивлячись на стіну темних дерев. — То це таки правда?