Гаррі Поттер і напівкровний принц

огризнувся... Відчуваючи дедалі більшу радість, Гаррі крокував замком. Не треба було й

скрадатися, бо ніхто не траплявся назустріч, але це його анітрохи не дивувало: цього вечора

удача вела його за руку.

Звідки Гаррі знав, що треба йти саме до Геґріда, пояснити він би не зміг. Було таке

враження, що відвар чітко висвітлював лише кілька наступних кроків на його шляху: він не

бачив кінцевого пункту призначення, гадки не мав, коли з’явиться Слизоріг, але знав, що це

єдиний правильний шлях до здобуття спогаду. Вийшовши у вестибюль, Гаррі побачив, що Філч

забув замкнути вхідні двері. Сяючи усмішкою, Гаррі розчинив їх навстіж, вдихнув запах свіжого

повітря й трави і почав спускатися по сходах у вечірні сутінки.

На останній сходинці йому стрельнула думка, що добре було б по дорозі до Геґріда пройти

повз овочеві грядки. Власне, це було не зовсім по дорозі, але Гаррі не сумнівався, що треба

підкоритися цій примсі, тому негайно подався до грядок; там з радістю й без особливого подиву

побачив професора Слизорога, який розмовляв з професоркою Спраут. Гаррі зачаївся за

низеньким кам’яним муром, відчуваючи умиротворення й прислухаючись до розмови.

—.. .Дякую, Помоно, що знайшла час, — ввічливо говорив Слизоріг. — Більшість фахівців

погоджуються, що для кращого ефекту їх треба збирати в сутінках.

— Я згодна, — лагідно відповіла професорка Спраут. — Цього тобі вистачить?

— Цілком, цілком, — Слизоріг тримав снопик густолистих рослин. — Тепер я матиму по

кілька листочків для кожного третьокласника, та ще й залишиться трохи про всяк випадок —

ану хтось переварить... ну, на все добре тобі і ще раз дуже дякую!